Ми не бачилися вже напевно півроку. Тому вирішили зустрінеться в нашій улюбленій "Ямі", випити кухлів по десять пивка і поговорити за життя. Все-таки коли-то разом пройшли шлях від шкільного атестата до університетського диплома, а потім доля розкидала нас як сліпих кошенят по різних точок.

Ми вже випили по дві кружки, але розмова за життя не виходив. Один з дружиною розійшовся, іншого з роботи звільнили через скорочення штатів, третього нагріли в комерційному банку на кругленьку суму. Тому, щоб не ятрити один одному душу, ні про роботу, ні про жінок, ні про гроші говорити не хотілося.

Знаєш, - сказав уже два місяці безробітний Мишко, - хоча й паскудна наше сьогоднішнє життя, але не все так погано, як здається. Ось я тижнів зо три тому дивом в живих залишився. Їхав на дачу по Ярославка за вантажівкою, а у того кузов арматуторой під зав'язку забитий. Та до того ж ще метрів на три з борту звисає. Я встиг тільки подумати, що в таких випадках повинен червоний прапорець вивішуватися, як раптом шофер вантажівки різко по гальмах вдарив. Моя "сімка" лобовим склом прямо на арматуру і нагрілась. Відкриваю очі, а сталеві прути мені все обличчя оточили. За два штирі з різних сторін в підголовник вперлися в декількох міліметрах від вух. Ще один зверху над тім'ячком гойдається. А перед самими очима цілий пучок металевих штирів. Проїхав би мій "Жигуль" вперед на п'ять сантиметрів і не сидів би я тепер з вами. Після того випадку втрата роботи мені дитячою забавкою уявляється.

- Пощастило! - Похитав головою Вітьок, якому в банку досі не повертали гроші, - Я й сам побував у подібній ситуації. Як-то перетинав залізничний переїзд, їхав обережно - місце в ямах і вибоїнах. У мого "Ауді", самі розумієте, посадка низька. Раптом зверху грім, тарарам. Піднімаю очі - обшивка салону відлетіла, дах кабіни прогнута. Чи не метеорит чи, думаю, з неба звалився? Виходжу і бачу, що стріла шлагбаума лежить на кабіні моєї машини.

- Стрілочниця пожартувала? - Здивувався я.

- Стрілочниця сама від подиву рот роззява. Як виявилося, підгнив шлагбаум і впав. На жаль, на мою машину. Ось тепер бігаю від банку до будівлі управління залізниці, де намагаюся отримати компенсацію за матеріальні збитки.

- Скажи спасибі, що хоч голова залишилася ціла, - сказав Ведмедик і сьорбнув з кухля. - Мабуть ми з тобою під однією зіркою народилися.

- Так, пощастило! - Погодився Вітьок.

- А в моїй "Волзі" дружина все скла повибивала. - Сумно сказав Ярик, - Після чого ми і розлучилися.

- Що, так ні з того ні з сього взяла й повибивала?

- Ну, чому ні з того ні з сього? Засікла вона мене. З телицею я їхав. Повільно дуже. Тому що телиця сиділа у мене на колінах спиною до лобового скла.

- Любов'ю чи що займався? - Захихотів Мишко.

- Ага, любов'ю. - Кивнув Ярик, - З сусідкою по дачній ділянці. Але хіба я міг припустити, що моїй дружині, яка навіть черв'яка боїться, прийде в голову слідувати до будинку по лісовій дорозі? Тепер уявіть: вона з сумками дефілює, а на зустріч повільно рухається моя машина. А за кермом - чиясь гола спина. Я тільки в дзеркало заднього виду і розгледів, хто залишився з розкритим ротом на узбіччі ...

У Вітька з рота пирснуло пиво. Мишка зіщулився від сміху. Але коли він минув, всі троє подивилися на мене, мовляв, тепер твоя черга що-небудь розповісти.

Я знизав плечима, мовляв, на жаль зі мною нічого екстравагантного не відбулося.

Я продав свою машину.

- І за скільки якщо не секрет?

- За чотири тисячі баксів.

- Це свою-то п'ятирічну стару-вісімку? Та за неї більше півтора тисяч зараз ніхто не дасть! - Закричав Ярик, ніби викрив мене в зухвалій брехні.

Колишні однокурсники дружно засміялися, не повіривши моїм словам.

- Давно? - Запитав Ведмедик, - Брехати навчився?

- За тиждень до обвалу рубля.

Товариші враз замовкли.

- Пощастило! - Не без заздрощів сказав Вітек.